Я ушла, испарилась, расствoрилась, как предутрений иней в лучах восходящего солнца. Крылья ветра понесли меня в неизведаные чертоги рая. Он так пленил и звал меня!
Но лишь скрылась из виду Земля, сердце упало во мне. Я поняла, что потеряла, что-то неизведанное и тревожно-манящее, чье-то присутсвие, чей-то неуловимый взгляд. Где ты, любимый мой?!
Дерзость мыслей о прекрасном сыне Адама. Может, однажды, я пришла бы к нему в сад, и разгладила б грустные складки его лица одним прикосновением губ своих. Я б выпила его слезы, и увидев его проникновенный взгляд, мысль о том, чтобы покинуть его сад, оставила б меня навсегда. Он бы ввел меня в виноградники. Лежа на земле, мы созерцали бы небо, до появления первых звезд. А потом... потом земное смешалось бы с небесным, и уже невозможно было бы различить где Небо, а где Земля.
* * *
От внезапной молнии моментального осознания потери, я съежилась в руках Гавриила. Мы уже подлетали к чертогам.
- Господин! Верни меня на Землю! Я еще не хочу на Небеса.
Прочитано 11111 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 3,25
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
О сердце - Ксения Жифарская Это короткое произведение я написала с огромным желанием достучаться до сердец, которые мертвы и нуждаются во "врачебном вмешательстве" нашего Господа. Вся слава Ему!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
